Гра і праця - Корисні матеріали - Батькам - Каталог статей - Мирненська загальноосвітня школа
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 10.12.2016, 16:34

Пошук
Меню сайту
Категорії розділу
Корисні матеріали [14]
Як допомогти дітям у навчанні [7]
Педагогіка на кожен день [10]
Зважаючи на здібності [6]
Здоров'я дитини [11]
Пізнавайте себе і свою дитину [12]
До уваги! [1]
Погода
Погода в Украине
Календар
Теги
Наше опитування
Я шукаю:
Всього відповідей: 4499
Колеги




Презентації для дітей

Учитель географії

www.rbdut.com.ua
 Заступник з виховної роботи Журнал Дніпро
Академія Саморобкіна
Шкільна бібліотека
Шкільні твори з української та зарубіжної літератури
Підручники для підготовка до ЗНО з історії України
Володарське НВО
Сайти шкіл Оріхівського району:
Малотокмачанська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Новоіванівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Оріхівська гімназія № 1 «Сузір’я»
Освітянам
У Міністерстві освіти і науки України
Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Відділ освіти Оріхівської РДА
Оріхівський районний методичний кабінет
Форум директорів шкіл України
Освітній Інтернет портал Офіційний веб-сайт ПОІППО імені М.В. Остроградського
Партнери
Каталог MyList.com.ua каталог сайтів
Украинский портАл Освітній портал
a d d . i n . U A
Безкоштовний каталог сайтів Звір - Білий український каталог сайтів, безкоштовна розкрутка сайтів, реєстрація в каталозі [Vox.com.ua] Портал українця
Корисні посилання
Работа, персонал и трудоустройство в Киеве и Украине
карта Киева
Каталог для ваших сайтов
Статистика

Рейтинг сайта в веб-каталоге misto.zp.ua
Наша кнопка

Форма входу
Логін:
Пароль:

Каталог статей

Головна » Статті » Батькам » Корисні матеріали

Гра і праця
   Існує ціла система дій, за допомогою яких вихователь (батько, мати, вчитель) може вмить створити радісну атмосферу спілкуван­ня, пробудити в дітей гаряче бажання включитися в запропонова­ну діяльність. До таких дій, зокрема, належать ігрові. Вони відріз­няються від неігрових інструментуванням. Скажімо, дія «піди пофарбуй паркан» ніяк не інструментована. Звернення такого ха­рактеру ґрунтується на голій вимозі. Справа в тому, що звернення, яке в середовищі дорослих є формою ділового спілкування, з дітьми часом гальмує виховання. Яскравий, емоційно насичений світ дітей наполегливо вимагає адекватних звернень.
 
 У кожного методу є свої достоїнства. Ігрова дія відрізняється від інших впливів тим, що створюється така ситуація, коли діти змушені самі вибирати й виконувати потрібну справу. Скористай­мося деяким аналізом дій ровесника наших дітей і їхнього улюб­ленця — «геніального педагога» і чесного хлопця... Тома Соєра. От у чорну хвилину розпачу до нього прийшло натхнення! У ту саму хвилину, коли всі йшли купатися, а йому треба було фарбувати нескінченно довгий і похмуро-одноманітний паркан, нашому героєві спала на думку геніальна педагогічна ідея!
 
— Що, примушують працювати? — поспівчував Томові його приятель Бен. Том у захопленні, з неймовірною демонстрацією радості показав свою цілковиту байдужість до всіх мирських утіх і... незвичайну, захоплюючу пристрасть до фарбування паркану. Мов художник, він водив щіткою, часом відходив назад і милував­ся творінням своїх рук. І коли Бен, згоряючи від бажання приєд­натися до таємниць новоявленого чарівника, був доведений «до кондиції», Том сказав:
 
— Розумієш, не можу тобі довірити... Таке не кожен зуміє...
 
— Я дам тобі середину яблука,— став благати Бен, жертвуючи кращою частиною свого багатства.
 
 А що відповів на ці слова педагогічний геній Тома Соєра?
 
— Гаразд. А втім, ні...
 
— Я дам тобі все яблуко,— благав Бен, пропонуючи все своє багатство. І шляхетний Том зглянувся на Бена: він вельми знехотя віддав щітку і відро з білилом, на які Бен накинувся, мов несамо­витий.
 
  Ні, не можна бути на поводі в такого маніпуляторського мистец­тва, яким володіє Том. Але в його діях помітне щось, справді, не­звичайне. Скажімо, неусвідомлена здогадка: щоб залучити до не­цікавої діяльності, треба показати безмежну красу буденної праці, насолоду, яку може дати ця праця, насолоду прекраснішу, ніж споживання таких досконалих дарів життя, як яблуко, сонце, річ­ка і навіть гра в капітана «Великий Міссурі».
 
  Коли ви, батьки, хочете зблизитися з дитиною і залучити її до корисних справ, скиньте з себе «нажиту» одоросленість, щоб не налякати, не відштовхнути дитину. Якщо вам пощастило пробуди­ти перші маленькі ознаки нездоланної корисної дитячої потреби працювати, міркуйте над тим, як підтримати це радісне прагнення працювати — найцінніше з людських прагнень!
 
 Усе живе в дитинстві грою. Гра — і спосіб навчання, і спосіб залучення до певного способу життя. Кішка, граючись із кошеня­тами, навчає їх підкрадатися, швидко реагувати, хапати, стрибати, вигинатися, вдивлятися й прислухатися. Гра навіть у тварин утилітаризується, поєднуючи в собі два моменти: задоволення і ко­ристь.
   
Гра або, точніше, ігрові дії проймають усе життя дитини, всі її взаємини з дорослими: і спільну працю, і спільне читання, і слу­хання музики, і відвідування театру, цирку, зоопарку. Надзвичай­но важливо, щоб ці ігрові моменти наповнювалися доцільним ма­теріалом, щоб гра постійно розвивала і пам'ять, і уяву, і, головне, готовність до розумового й фізичного напруження. Дитина здійснює ігрові дії за своєю дитячою логікою. Й умови втручання в дитячу гру залежать від уміння враховувати позицію дитини, яка вважає свої дії найсерйознішою і захоплюючою справою.
 
 Звичайно, не йдеться про те, що всі ігри дітей, усі їхні задово­лення мають давати користь. Але за допомогою гри дуже легко залучити дітей до корисних справ, до праці. Це дає змогу досягти хорошого результату у вихованні. Природним способом і багато в чому завдяки вихователям гра повинна стати методом впливу, педагогічним методом, який поєднує цікаве з нецікавим. Наприклад, школярам пропонується гра «Два с плюс к» (спритність, сила і кмітливість). Серед завдань передбачені й фарбування паркану, й копання ями. Діти діляться на групи й одержують маршрутний лист. В одному з місць маршруту їм пропонують щітки й лопати, засікають час: на фарбування кожної частини паркану — 20 хви­лин, на копання ями — 12. Крім цього, діти повинні виконати завдання так, щоб жодна крапля фарби не впала на землю: «за кожний розлитий грам фарби знімається п'ять балів». І вмить ви­ходить ідеальний результат: діти стараються так, як взагалі ніколи не старалися. І паркан пофарбований, і ями викопані, а скільки радощів! Потім діти переходять на інше місце, де їм пропонують цікаву шахматну задачу або розіграш футбольної комбінації тощо. У рамках гри, в цьому випадку, через ніби мимовільне стикання з неігровими діями розвиваються певні системи ігрових взаємодій. Вимогливість гранична: «Ось тут розлита фарба...». І цілком серйоз­ні виправдовування дітей: «Та ми виправимо... ми зробимо... ось подивіться». Діалог аж ніяк не ігровий. У ньому лише засади ігрові. Вони підтримуються ігровим настроєм, ігровими переживаннями. Ну, і, звичайно, ігровими правилами, обов'язками, ролями. Діти взяли на себе роль виконавців, а батька, педагога або когось із товаришів призначили суддею. Суддя може бути таким прискіпли­вим і суворим, що дітям від нього попуску не буде. І це нікому не завдає прикрощів. Така вимогливість подобається, якщо суддя справедливий і ставиться до всіх однаково.
 
 Звернімо увагу ще на одне: в цій ситуації завдання виконують­ся ніби тільки на ігровій основі, а обов'язок залишається десь ос­торонь. Це не так. У грі, особливо колективній або груповій, завж­ди є обов'язок, почуття честі, міжособистісні залежності, які виступають яскравіше, виявляються більш пристрасно, більш тем­пераментно, ніж поза грою, тобто обов'язок виконується наче зсе­редини, минаючи ігрову інтригу та ігрове правило. Дитина-суддя, скажімо, діє справедливо не тільки тому, що цього вимагає гра, а й тому, що до цієї вимоги приєднується і почуття честі, і високе дитяче розуміння людської гідності. Діти говорять: «Ми його пер­шим ставимо на цю посаду, бо він найсправедливіший». Отже, реальні цінності беруться за основу взаємин. Таким чином, незва­жаючи на ігрову основу, йдеться про серйозні утворення мораль­ного порядку. Звичайно, залишиться запитання: «У грі він відчуває обов'язок і виконує його, а в житті як?» А в житті все залежить від особистого прикладу дорослих, а також від уміння практикувати дії дітей, побудовані на «чистому обов'язку». Треба вміти ставити перед дітьми безкомпромісні, прямі вимоги. Наприклад: «Цей пар­кан ми повинні пофарбувати. Ми зобов'язані це зробити», «Ями для стовпців ми повинні викопати, інакше завтра не відбудуться змагання». Без «повинний» немає виховання. Проте вимога має бути по-різному інструментована.
 
 Ігрова форма дозволяє, з одного боку, приховати свою педаго­гічну позицію, а з другого — впливати на виховання активніше. Для того щоб гра була цікавою й успішною, необхідно всім її учас­никам, незалежно від віку, виконувати правила й вимоги ролей, які вони на себе беруть. Коли батько грає з дітьми у піратів, на нього нападають малюки, звалюють, зривають пов'язку й забирають «у полон». Зрозуміло, таке ставлення до себе не можна допустити за інших умов. Але в цьому випадку дорослий повністю підкорився правилам гри, на ігрові дії відповів ігровими: йшов із піднятими руками й навіть не посміхався. Інакше гра не вийшла б.
 
 Зрозуміло, під час гри будь-який учасник може ввійти в азарт: почне доводити щось, сперечатися, сердитися. Але всі ці емоції, якщо вони не виходять за межі ігрових вимог, лише зміцнюють взаємодію. У грі, коли хочете, дорослий якоюсь мірою стає дити­ною, а точніше, займає позицію дитини. І ця позиція дає йому можливість умить ввійти у світ дитячих переживань, духовних цінностей, у структуру колективу. Крім того, гра настільки роз­криває характери дітей, що спостережливій людині відразу ста­ють зрозумілі їхнє справжнє ставлення одне до одного. Але й дорослий, якщо він свідомо вдається до ігрових дій, викликає ін­терес у дітей.
 
Ігрову діяльність треба розуміти широко. Це і клубні заняття, і спортивні змагання, і театральні імпровізації, і оформлене роле­вим чином змагання, в якому чітко помітні трудові дії: ремонт школи, прополювання бур'янів тощо. Звичайно, працю теж треба розглядати в широкому розумінні — це і планування роботи, і ор­ганізаторські дії, і підготовка всього необхідного для гри, і подо­лання труднощів.
 
 Чому ж вважаємо ігрові й трудові заняття дітей провідними в їхній діяльності? Чому взяли й об'єднали обидва ці види діяль­ності? Це тому, що в них, головним чином, відбувається станов­лення дитини. Гра і праця здаються несумісними тому, що вони, справді, протилежні й ніби заперечують одне одного. Якби вам запропонували виразити суть гри і праці на папері за допомогою фарб, то ви, мабуть, зобразили б гру гамою сонячно-яскравих барв із химерними переливами світлових плям, а працю — суворіши­ми лініями і, можливо, в одному або дво-триколірних вирішен­нях. Як у живопису колірна пляма і строга лінія можуть бути органічно поєднані вмілим художником, так і в педагогічній майстерності різні засоби й види діяльності збігаються або ідуть паралельно, доповнюючи один одного, завдяки своїй відмінності, а не подібності.
   
У грі домінує добровільність, а праця найчастіше обов'язкова. Час вступу в гру залежить від бажання, а вступ у трудову діяльність ґрунтується на обов'язку. Але праця без елементів добровільності й бажання часто здається дитині тягарем, так само і гра, коли вона стає примусовим обов'язком. Гра майже вмить породжує бажання переборювати труднощі, які є в будь-якій трудовій діяльності. Гра, захоплюючи, знімає втому. Вона тільки зовні здається безтурботною та легкою, а насправді владно вимагає, щоб той, хто грає, віддав їй максимум своєї енергії, розуму, витримки. Гра часом стає по-справжньому напруженою працею і через зусилля веде до задово­лення. У праці ж трохи інша логіка, адже праця — обов'язок. Та чи інша справа, звичайно, повинна бути зроблена незалежно від того, хочеш ти цього чи ні. Але як часто у процесі праці ця «категорич­ність» знімається завдяки появі інтересу й задоволення. Успіхи в праці окрилюють дітей, породжують натхнення і порив. У процесі трудової діяльності з'являються супутні елементи, дуже близькі за своєю структурою і змістом до тих, на яких ґрунтується гра,— доб­ровільність, інтерес, одержимість.
 
 Таким чином, у процесі цих двох головних видів діяльності, які формують особистість дитини, спостерігаються одні й ті самі еле­менти, без яких немає ні справжньої праці, ні гри, яка виховує. Найцікавіше те, що найпотрібніші для творчої праці компоненти зосереджені у грі, а те, що необхідне для гри, є у сфері праці. Саме тому важливо вміти об'єднати обидва ці процеси.
 
Дитина нестримно тягнеться до гри і не завжди відчуває таку потребу в праці. Та справжня майстерність вихователя якраз і по­лягає в тому, щоб виховати у дітей потребу працювати. А викону­вати ці вимоги легше за допомогою елементів гри. Звичайно, це складно й ризиковане: не завжди може вийти. Які помилки можуть зробити дорослі?
 
 По-перше, гру не треба перевантажувати трудовими завданнями , і дивитися на неї лише як на засіб розвитку дитячої активності. Гра, внаслідок свого напруження, засліплює дитину химерністю своїх барв і, якщо хочете, позбавляє необхідності осмислення того, що відбувається, критичного аналізу результатів своєї діяльності. Гра емоційна, а переважання емоцій над мисленням також може негативно позначитися на розвиткові, зокрема, пізнавальних здіб­ностей дітей.
 
 По-друге, гра будується на мажорі й ніби знімає необхідність звертати увагу на ті складні суперечності, якими наповнене життя дитини та її оточення.
 
По-третє, рольова колективна гра розвиває наслідувальну здібність, змушує ніби працювати за чиїмось зразком, копіювати і відтворювати, можливо перекручено, накреслений у голові дитини ідеал. І в таких іграх важливо, щоб вихователь пояснював мораль­ний зміст виконуваних ролей. І, звичайно, необхідно чергувати рольові ігри з не рольовими, колективні з індивідуальними. Дитина, .навіть перебуваючи в потоці бурхливого колективного життя, часом потребує певного відособлення, без якого не можуть розвиватися  сповна її здібності.
 
 І, нарешті, останнє. Вибираючи найзахоплюючі форми діяльності, не треба забувати про стосунки, які складаються між дітьми. Буває, що діти захоплюються грою і приміряють на себе всі ролі, а не розподіляють їх. Це дуже небезпечне явище в дитячому колективі, і запобігти його розвитку — одне з найголовніших завдань виховання.
 
 Працьовитий хлопчик, працьовита дівчинка... Коли так можна сказати про ваших дітей — це не тільки приємно. Розцінюйте це і як свою батьківську перемогу, педагогічне досягнення. Далеко не всі батьки і матері можуть похвалитися, що виховали у своїх дітей цю якість. В. Сухомлинський, називаючи трудове виховання гармонією трьох начал — треба, важко і прекрасно, — вклав у це визначення надзвичайно глибокий зміст.
   
Треба... Ще й як! Просто необхідно. Без любові до праці людина не може стати людиною, вона не може укріпитися як особистість. Тільки працьовитість і разом з нею такі невід'ємні якості, як цілеспрямованість, завзятість, допоможуть їй у житті добитися накресленої мети.
 
 Важко... Авжеж. І батьки повинні бути до цього готові. Вихо­вання працьовитості в дитини вимагатиме від нас наполегливості, величезного терпіння і часу. Щодня і щогодини, в дрібницях і в го­ловному, особистим прикладом проводити цю основну лінію у ви­хованні нелегко. 
   Прекрасно... Так. Бо ніщо не приносить людині такого високого морального задоволення, ніж усвідомлення: труднощі перебо­рені, мета досягнута. Доступна ця радість тільки тому, хто любить працю.  
Категорія: Корисні матеріали | Додав: Валентина (08.08.2011)
Переглядів: 1420 | Теги: батькам, Наші діти | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright ... © 2016
Конструктор сайтів - uCoz