Як розвивати інтерес дитини? - Педагогіка на кожен день - Батькам - Каталог статей - Мирненська загальноосвітня школа
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 05.12.2016, 16:31

Пошук
Меню сайту
Категорії розділу
Корисні матеріали [14]
Як допомогти дітям у навчанні [7]
Педагогіка на кожен день [10]
Зважаючи на здібності [6]
Здоров'я дитини [11]
Пізнавайте себе і свою дитину [12]
До уваги! [1]
Погода
Погода в Украине
Календар
Теги
Наше опитування
Я шукаю:
Всього відповідей: 4499
Колеги




Презентації для дітей

Учитель географії

www.rbdut.com.ua
 Заступник з виховної роботи Журнал Дніпро
Академія Саморобкіна
Шкільна бібліотека
Шкільні твори з української та зарубіжної літератури
Підручники для підготовка до ЗНО з історії України
Володарське НВО
Сайти шкіл Оріхівського району:
Малотокмачанська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Новоіванівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Оріхівська гімназія № 1 «Сузір’я»
Освітянам
У Міністерстві освіти і науки України
Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Відділ освіти Оріхівської РДА
Оріхівський районний методичний кабінет
Форум директорів шкіл України
Освітній Інтернет портал Офіційний веб-сайт ПОІППО імені М.В. Остроградського
Партнери
Каталог MyList.com.ua каталог сайтів
Украинский портАл Освітній портал
a d d . i n . U A
Безкоштовний каталог сайтів Звір - Білий український каталог сайтів, безкоштовна розкрутка сайтів, реєстрація в каталозі [Vox.com.ua] Портал українця
Корисні посилання
Работа, персонал и трудоустройство в Киеве и Украине
карта Киева
Каталог для ваших сайтов
Статистика

Рейтинг сайта в веб-каталоге misto.zp.ua
Наша кнопка

Форма входу
Логін:
Пароль:

Каталог статей

Головна » Статті » Батькам » Педагогіка на кожен день

Як розвивати інтерес дитини?
ПЕДАГОГІГКА ОЧИМА БАТЬКІВ
Як розвивати інтерес дитини
Інтерес — це така ж емоція, як і будь-яка інша. Коли ми чимось захоплюємося - то збуджуємося, демонструємо певний набір мімічних рухів і робимо характерні для цієї емоції дії. Відтак, стає зрозуміло, що будь-яку позитивну емоцію потрібно у своєї дитини заохочувати й розвивати, щоб інтерес, який є у маляти ще в зародковому стані, розростався, ставав дедалі стійкішим і серйознішим. Цікавість, інтерес — це переживання, яке, за великим рахунком, і робить людину людиною. Якщо ми не відчуватимемо радості чи страху, страждання чи гніву, то не пізнаємо відповідних емоцій, відтак наше життя стане біднішим. Але якщо не виховаємо у себе цікавості, нічого не довідаємося, а без знань уявити собі людину неможливо. І тому, напевно, дитина народжується з жагою пізнання, із природною ненаситною цікавістю. Так, у юному віці вона ще не здатна тривалий час концентрувати свою увагу на одному об'єкті, її цікавість носить поверховий характер, але вона надзвичайна!
Дитина — це великий маленький дослідник. Їй усе цікаво, все, що можна побачити, почути, спробувати на смак, помацати, порвати чи зламати, щоб більше дізнатися про предмет її уваги. Вона активно пізнає життя (це ж просто необхідно), а батьки часто ремствують.
Їх дратує, що дитина залізла в калюжу, зависла на дверцятах кухонної шафи, порвала книжку, яка їй так подобалася. Але як вона довідається, що калюжа — це калюжа, що книжка рветься, а дверцята, дійсно, зачиняють шафу, якщо не випробує це на власному досвіді?
Ми розуміємо, що теоретичні знання - це не найсильніший бік дитячої психіки. Дорослі вже давно минули період емпіричного пізнання світу, і нам видається дивною така пристрасть дитини до різноманітних небезпечних і накладних для сімейного бюджету експериментів. Але без них не обійтися, теорію дитина почує, але вона не стане її досвідом, а отже, і її повноцінним знанням про життя, і слава Богу, що дитині все цікаво робити самій.
І тут, природно, запитання — чи варто переривати сплеск інтересу дитини до тієї чи іншою справи, якщо це і не занадто доречно, ба навіть накладно, але не шкодить її життю? 
Звичайно ж, не варто. Значно краще зберегти в дитині пристрасть до пізнання, ніж, наприклад, залишити цілим і неушкодженим мобільний телефон. Адже, щоб думати, потрібно переживати, бути збудженим, постійно одержувати підкріплення. Немає жодної навички, якою можна було б оволодіти без стійкого інтересу.
У цій ситуації (коли дитина псує потрібну річ) необхідно пам'ятати просте правило: якщо шкода віддати на розтерзання дитині якусь річ, вона не повинна перебувати в зоні її досяжності.
Зосереджувати увагу на об'єкті в дитини виходить не одразу, а формується у два етапи: перший — із чотирьох до п'яти років, другий — з десяти до одинадцяти. Так, не дуже швидко, але вже до чотирнадцяти-п'ятнадцяти років дитина досягне такої здатності до концентрації уваги, яка відповідає нашим, дорослим, стандартам.
Відомо, дитина не здатна довго займатися однією справою, але це не означає, що їй не цікаво. Просто в поле зору їй постійно потрапляє щось нове, і маля відволікається. Проте це не аргумент того, щоб зупинити його пошукову активність, змушувати зосереджуватися і концентруватися на чомусь одному, це означає позбавиш його нових вражень.
Якщо постійно забороняти дитині робити те, що їй цікаво, то можна відбити в неї емоцію інтересу навіть у найдопитливішої від природа дитини. Справа в тому, що емоція інтересу, як це не дивно, специфічним чином пов'язана з емоцією страху, у ситуації зіткнення з новим працює правило: чим більший інтерес, тим менший страх, і навпаки - чим менший інтерес, тим відчутніший страх. Яка ж тут логіка? Емоція інтересу - це емоція дослідника, який опановує нове. Але будь-яке нове, у намірах або наслідках якого, ми не впевнені, викликає в нас страх. Ось і виходить, дитина як заряджена частка між двома полюсами - то до плюса (інтерес), то до мінуса (страх). .
Далі стається так: дитина знає, що її пізнавальна активність (інтерес), батьками не схвалюється або часто не схвалюється. Іншими словами, те, що викликає в неї інтерес, пов'язане в її свідомості з неприємним переживанням. Наприклад, татова енциклопедія сама по собі й не страшна, навіть навпаки, приваблива.  Але як тільки дитина до неї потягнеться, їй стане страшно, тому що батьки за це карають. І цікавість дитини дуже швидко перетворюється на страх.
Як же дитині вийти із цієї важкої для неї психологічної ситуації? Їй цікава ця татова енциклопедія - вона яскрава, мабуть з гарними малюнками, але ж тато може розсердитись. Як бути? І дитина вирішує для себе — не чіпатиму. Більше того, вона має якось пояснити самій собі, чому вона не братиме до рук цю яскраву, звабливу книжку, яку тато так любить читати. Прямо скажемо — це непросто! Однак, жити в боротьбі мотивів - коли хочеться й страшно - це ще гірше. Тому легше просто спочатку зображати байдужість, а потім і зовсім стати байдужим. І ніякого стресу! Рівно як і ніякого інтересу.
Тут варто врахувати одну важливу обставину... Справа в тому, що ми звикли думати в парадигмі "умовного рефлексу" - ось стимул, а ось реакція на стимул. І навіть ті, хто про умовний рефлекс нічого не чув, міркують саме в такий спосіб - стимул і реакція, причина й наслідок. Але, насправді, все значно складніше. Для собаки, наприклад, не існує окремо взятого звуку метронома, увімкненої лампочки чи електричного дзвінка. Для неї цей подразник стає "стимулом" лише в певних обставинах, тобто, в оточенні багатьох інших додаткових "стимулів", без яких даний конкретний "стимул" не діє.
Простіше кажучи, якщо собака реагує слиновиділенням на звук метронома, це не означає, що прогулюючись, почувши звук метронома, у неї відразу з'явиться харчова реакція. Ні, потрібен "стимул", але він має бути ще й на певному "тлі".
Дитина — це, звичайно, не собака, але для неї окремих "стимулів" теж не існує (втім, як і для нас із вами). Завжди є ситуація, у якій цей "стимул" або працює, або не працює, викликає відповідну "реакцію", або не викликає. А ця "ситуація", "тло" — це, дорогі батьки, ви. Напевно, ви прекрасно знаєте, що ваша дитина, якщо вона уже переступила хоча б однорічний рубіж, по-різному поводиться вдома й у гостях, або вдома у звичайній обстановці, і вдома, коли до вас прийшли друзі чи знайомі. Що відбувається з дитиною, чому "її як підмінили"?
А просто "тло" змінилося, і колишні "стимули" тепер діють на вашу дитину вже дещо інакше. В іншій ситуації вона б схопилася за цю іграшку не роздумуючи, а тут — ні, думає собі щось, ходить спокійно, дивиться, зважує. Нагадаємо — основне "тло" для будь-якого "стимулу" у житті дитини — це ви, його батьки.
Повернемося до виховання інтересу. Часто батьки цього не помічають, але вони самі стають, так би мовити, умовним гальмом для пізнавальної діяльності своєї дитини. З'являються батьки (або один із них), і дитина одразу починає поводитися інакше, стає менш активною, а то й зовсім бездіяльною. Чому? Тому, що ці батьки частенько "дають їй по руках".
А вона цього не хоче. І їй легше припинити цікавитися, ніж нарватися на батьківські дорікання: "Скільки тобі казати, щоб ти це не чіпав! Поклади негайно!"
Батьків, звичайно, можна зрозуміти. Зрештою, легше одразу заборонити дитині брати певні речі, ніж потім протягом досить тривалого часу виманювати їх у неї назад. Але, з іншого боку, якщо ми так "полегшимо" собі життя, чому ми думаємо, що дитина потім цікавитиметься тим, що з нами якось пов'язане? І чи прагнутиме вона взагалі чимось цікавитися?.. Проблеми, з якими згодом стикаються батьки, які постійно обривають інтерес дитини, величезні. Але найважливіших — дві.
Перша проблема. Дитина цікавиться винятково тим, що перебуває поза її квартирою і поза звичним для неї соціальним середовищем. Наприклад, тим, що щедро пропонують їй двір і школа (але не на уроках, зрозуміло, а на перерві). Товариство бешкетників, сигарети, алкоголь, наркотики... Усе, що забороняється батьками, залишається для дитини досить і досить цікавим і захоплюючим.
Друга проблема - навчання. Більшість батьків хвилюються через те, що їхня дитина не хоче вчитися. А їй просто не цікаво. Вона, можливо, і цікавилася спочатку навчанням, але потім зіштовхується з низкою неприємних для себе речей: від неї вимагали довго зосереджувати увагу на одному предметі, її вантажили незрозумілим, карали за невдачі. У результаті природна реакція — очі вже не горять, вчитися не хочеться. Так втрачається інтерес до навчання і бажання ходити до школи.
Звичайно, у цій ситуації дитину можна примусити вчитися, якщо сформувати у неї почуття страху перед невдачею, якщо дошкуляти можливою ганьбою або покаранням (цим зловживають багато батьків). Втім, таке навчання не може бути ефективним.
Єдине ефективне навчання — це навчання, у якому превалює цікавість. Інтелектуальна діяльність людини, її творчі здібності — усе це живе завдяки емоції інтересу й спрямовується інтересом. Щоб дитина змогла виявити уяву й творчий підхід у якійсь галузі знань, вона має бути захоплена цим предметом, бажати проникнути в його суть. Тільки в цьому випадку навчання стає для дитини хвилюючою пригодою. Але все це можливо лише в тому випадку, якщо ми заохочуємо будь-який прояв інтересу нашої дитини.
Якщо інтерес, усе нове й незвичайне, асоціюється у дитини з радістю і задоволенням, проблем з навчанням не буде.
Поступово, у міру дорослішання дитини, ви почнете помічати, що її емоція інтересу має специфічні риси. Є діти, у яких переважає розумова діяльність, і, відповідно, інтерес у них викликатимуть заняття, пов'язані з роботою думки. Якщо дитина більш схильна до почуттєвих переживань, то її захоплюватимуть речі, так чи інакше пов'язані з афективним досвідом. Коли ж дитина природжений фантазер, то чекайте інтересу до креативних розв'язків і, різноманітної фантастики.
Якщо дитина має загострене почуття соціального інтересу, то її цікавитимуть нюанси стосунків і робота, в колективі.
Діяльну й активну дитину захоплюють речі, пов'язані зі спортом або будь-якою іншою діяльністю, спрямованою на результат.
Розуміти ці особливості емоції інтересу своєї дитини важливо, у цьому, насправді, основа її майбутнього життєвого успіху й шлях до нього.
І не важливо, чим конкретно займатиметься ваша дитина в три, п'ять, десять і навіть п'ятнадцять років - вишивати хрестиком, грати у футбол, вивчати динозаврів чи зачитуватися Віктором Гюго. Важливо, щоб у неї тренувавсь сам інтерес, уміння захоплюватися справою і розвиватися, самовдосконалюватися у відповідному напрямку. Згодом коло інтересів вашої дитини неминуче зміниться, але дитина повинна вміти захоплюватися. Якщо ви поцікавитеся біографіями успішних людей, то з подивом, для себе виявите, що вони мали найширше коло інтересів. І це свідчить лише про одне - добре розвинена емоція інтересу, а звідси й усе інше.
Інтерес — природна психологічна реакція, яка властива будь-якій дитині. Завдання батьків у цьому сенсі просте: не перешкоджати цій чудовій емоції, по можливості розвивати її, надаючи дитині нові й нові можливості.
Ну й, звичайно, не можна забувати про заохочення. Якщо дитина домагається якихось результатів у діяльності, яка спонукалася її інтересом, то не похвалити її за таку роботу, не підтримати її в такій ситуації - це просто злочин перед майбутнім.
Володимир Калошин
за матеріалами журналу "Початкова школа" №7/2012

Категорія: Педагогіка на кожен день | Додав: Валентина (10.01.2013)
Переглядів: 2204 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright ... © 2016
Конструктор сайтів - uCoz