Цього дня Ісус Христос у віці сорока днів від народження був принесений до єрусалимського храму. Його матері, як і будь-якій жінці, закон церковний забороняв уходити до храму. А вже після того, як необхідний термін вийде, мати повинна принести до храму жертву — дві горлиці та два голубенятка. Коли мати Ісуса Христа прийшла до храму разом із Йосипом і маленьким Ісусом, туди ж навідався праведний старець Симеон. Йому було откровення, що він не помре до тих пір, аж поки не побачить Спасителя. Симеон узяв дитину на руки й благословив її. Там же, у храмі, була того дня й Анна Пророчиця. Вона також дарувала своє благословення Сину Божому.

За народними уявленнями, літо зустрічається з зимою два рази на рік: на день святої Анни (3 грудня) й на Стрітення.

Зиму, стару, сиву й зігнуту, попід руки веде Дід Мороз. Натомість літо — весела вродлива дівчина. У зими одяг подертий, хустка на голові в дірках, торба за плечима порожня, а в літа одяг новий, гарний, квітами мережаний, а в руках — сніп пшениці.

Зустрічаючись на дорозі, стара баба-зима та молода дівчина-весна жартують і бажають одне одному здоров'я. Літо жартома дорікає зимі: «Я оце робила й працювала, а ти поїла й попила!» Вони сперечаються, кому слід піти далі, а кому — вернутися. Якщо цього дня до вечора потеплішає, значить, літо перемогло в цій суперечці, а якщо стане холодніше, значить, поки що більше пощастило зимі.

Цього дня господарі ворожать на майбутній урожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном за поріг. Якщо зранку зерно вкрите росою, значить, урожай буде добрий, а якщо роси немає, значить, поганий.

За старих часів прийнято було в цей день святити воду в церкві, а також свічки. Ці свічки вважалися оберегом від грози — їх запалювали саме під час грому й грози для захисту людей і тварин. Саме тому ще одна назва свята — Громиця. По поверненні з церкви після освячення свічок запалювали їх, вважаючи, що це допоможе уникнути весняних повенів і суворих морозів. Посвячену воду найкраще набирати в ще не використовуваний, новий посуд. Ця вода, за народними уявленнями, має надзвичайну магічну силу, вона є цілющою, у першу чергу від пристріту. Не тільки людей можна лікувати цією водою, але й худобу, птицю, бджіл.

У народі про Стрітення кажуть, що на це свято зима з літом зустрічаються (стріваються). Хто кого поборе — зима чи літо:
— Помагай Біг тобі, Зимо, — говорить Літо.
— Дай Боже здоров’я, — відповідає ґречно Зима.
— Бач, Зимо, — веде далі Літо, — що я напрацювало і наробило, ти попила і поїла!

Примічали: якщо буде сонячний день, перемагає літо, а як завірюха — зима. Вважається, що саме на Стрітення минає половина зими і повертає на весну. Холодна, вогка погода не віщує добра. Приказували: «Як на Стрітення півень нап’ється на порозі води, то набереться пахар біди». Це означало, що весна буде мокра, холодна і затяжна.

Проте на Волині у цьому випадку чекали доброї весняної паші для худоби: «Як на Стрітенє півень з-под стріхи нап’ється, то на Юрія вул (віл) напасеться».

На Буковині вважали, що коли Божа Матір пішла до храму через сорок днів після Різдва, стрілися й зима з літом. Якщо в цей день капало зі стріхи, сподівалися, що цього року бджоли зберуть багато меду.

Приказки про Стрітення і про місяць лютий дуже характерні: «В лютому на Стрітення зима з весною вперше стрічається», «Лютий геть підгриз, кидай сани, бери віз», «Питається лютий, чи добре озутий», «Лютий воду відпускає, а березень піднімає», «Лютий — гостро кутий».

У гуцулів ворожили на врожай на кукурудзу: клали надворі яйце і чекали. Якщо воно тріскалося (бо в лютому нерідко стояли сильні морози), то слід було чекати такого великого врожаю на кукурудзу, що аж «кошниці тріскатимуться від її кількості». Коли ж яйце лишалося цілим, то це означало, що кукурудза не вродить.

Для захисту від усяких життєвих бід набирали «стрічену воду». Робили це так:
перепиняли людину з відрами перед порогом і зачерпували воду, стоячи у сінях, тобто через поріг, назустріч. Така вода, за повір’ям, була цілющою для людей і худоби, допомагала в різних скрутних випадках. Особливо цінувалася стрітенська вода від «пристріту» («лихого ока»). Нею кропили чумаків перед далекою і небезпечною дорогою, їхні вози та волів, примовляючи: «Боже вам поможи!».

Стрітенською водою також кропили пасіку — кожну «першу неділю», тобто першу неділю, що припадала на новолуння.

На Стрітення святили свічки з жовтого воску, так звані «громниці», які берегли для важких життєвих ситуацій: ними підкурювали хворих, давали їх у руки помираючим, засвічували під час грози й бурі, щоб запобігти пожежі й руйнації.
Спеціальних чи обрядових стрітенських страв не готували. Обходилися традиційними святочними стравами з м’яса, риби та овочів.