Різдвяні свята - Свята і пам'ятні дати моєї Батьківщини - Все для вчителя: навчання і виховання - Каталог статей - Мирненська загальноосвітня школа
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 11.12.2016, 13:49

Пошук
Меню сайту
Категорії розділу
Методика [10]
Педагогіка, психологія [2]
Свята і пам'ятні дати моєї Батьківщини [24]
Розраховано на школярів, їхніх дбайливих батьків, учителів та всіх, хто цікавиться вітчизняною культурою та історією.
До уваги ...! [1]
Керівникам навчальних закладів, вчителям, учням та їх батькам.
Погода
Погода в Украине
Календар
Теги
Наше опитування
Я шукаю:
Всього відповідей: 4499
Колеги




Презентації для дітей

Учитель географії

www.rbdut.com.ua
 Заступник з виховної роботи Журнал Дніпро
Академія Саморобкіна
Шкільна бібліотека
Шкільні твори з української та зарубіжної літератури
Підручники для підготовка до ЗНО з історії України
Володарське НВО
Сайти шкіл Оріхівського району:
Малотокмачанська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Новоіванівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Оріхівська гімназія № 1 «Сузір’я»
Освітянам
У Міністерстві освіти і науки України
Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Відділ освіти Оріхівської РДА
Оріхівський районний методичний кабінет
Форум директорів шкіл України
Освітній Інтернет портал Офіційний веб-сайт ПОІППО імені М.В. Остроградського
Партнери
Каталог MyList.com.ua каталог сайтів
Украинский портАл Освітній портал
a d d . i n . U A
Безкоштовний каталог сайтів Звір - Білий український каталог сайтів, безкоштовна розкрутка сайтів, реєстрація в каталозі [Vox.com.ua] Портал українця
Корисні посилання
Работа, персонал и трудоустройство в Киеве и Украине
карта Киева
Каталог для ваших сайтов
Статистика

Рейтинг сайта в веб-каталоге misto.zp.ua
Наша кнопка

Форма входу
Логін:
Пароль:

Каталог статей

Головна » Статті » Все для вчителя: навчання і виховання » Свята і пам'ятні дати моєї Батьківщини

Різдвяні свята
Морозяний передріздвяний вечір. Сяйво найяскравішої зорі розпорошилося блискітками по сріблястому снігу, ніжна поверхня якого, ще не помережана необережними слідами від кроків колядників, нагадувала чисте полотно... Чисте, як сумління, як полум’я свічки, як краплина сльози на щоці колядничка,  який загубився серед численних заметених хурделицею стежин, що ведуть до осель, і нагадують плетиво ліній долі на чиїйсь долоні. Одна – лінія чи стежина Серця, інша – Розуму, а ще одна... а хіба це, зрештою, важливо, якими дорогами іти до мрії і скільки на це витрачати хвилин? День, місяць, а може, рік. Аби лишень не манівцями, приспаної і знечуленої до рідного душі, загубленої у густих непролазних хащах самоствореного світу, в якому ой як важко віднайти бодай куточок для пісні, для колядки, для інших. А визирнеш у вікно – і сліпучість снігового покриву наповнить твоє єство неповторною передноворічною радістю, що має неймовірну силу оновлювати, омолоджувати. І мимоволі перевтілюєшся в маленького колядничка і біжиш знову по снігових заметах уяви, буденності з колядкою на вустах до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті, пампушків і всіх інших чільних страв на святвечірньому столі. Біжиш день, тиждень, місяць, рік, а часом ціле життя. І не змовкає ця колядка, така вона довга і мелодійна, а ще чиста і прозора, як сльоза радості на щоці колядничка.
Понад 2000 разів з року в рік увесь християнський світ з радістю і благоговінням, притаманним місцевим звичаям і традиціям, відзначає день приходу на світ Сина Божого. Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття, усвідомлення даної Всевишнім кожному можливості оселитися в Царстві Небесному, райські врата якого для людства своєю кровною самопожертвою відчинив Новий Адам – Ісус Христос. Святий Іриней наголошував, що спасіння душі людської полягає у повторенні того, що свого часу зруйнував первородний гріх – у відродженні душі у Христі, в Новому Адамі. Хрест, на якому був розіп’ятий Месія, у символічному просторі Біблії, одному з трьох сковородівських світів, став метатекстовим продовженням райського дерева гріхопадіння.
За свідченнями євангелиста Матфея (Мф. 2, 1) сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними історика Йосифа Флавія, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука (Лк. 2, 1-7) – саме тоді відбувся перепис населення, ініційований римським імператором Августом. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дозволяє історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа – зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків – Світонія (70-121 р. н. е.), Тацита (нар. 54 р. н. е.), Йосифа Флавія (нар. 37 р. н. е.).
Чимало фольклористів, етнографів, істориків минулого і сучасності присвятили і продовжують присвячувати свої дослідження вивченню Різдва – особливостям, багатоманітності цієї події в українській культурі, відкриваючи для себе та інших нові і незнані аспекти народних зимових святкувань. Йдеться про вивчення місця Різдва в контексті інших зимових свят, а також усього річного циклу; про народне розуміння різдвяно-новорічних свят, регіональну специфіку і символізм усіх атрибутів свята (зорі, дідуха, ялинки, свят-вечірнього столу, страв зокрема). На особливу увагу заслуговують дослідження значень "коляди”: свята, величально-побажальної пісні, заробленого за спів дарунку "полазників”; тематичне, регіональне розмаїття колядок, особливості поетики; особливості вертепного дійства (ляльковий, "живий” вертеп). Цей перелік не є вичерпним. І завдяки сумлінним "польовим” або ж "читацьким” пошукам ще можна віднайти багато цікавих і цінних перлин для глибшого пізнання народної культури.
У народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят, а символічним початком приготувань вважався день вшанування св. Варвари (4 грудня). Відомий український фольклорист М. Максимович згадує звичай пасічників з Півдня України варити цього дня кутю та узвар, як на Свят-вечір. Залишки цих страв обов’язково зберігали для бджіл, аби добре роїлися.
Три празники, оспівані в щедрівці, що навідуються до господаря, були бажаними і довгоочікуваними гостями в оселях українців, особливо – "той перший празник – Рождество Христове”.
Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім’ї, добробут, лад в господарстві присутні в кожному різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнились колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята. Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де знаходилася ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят – дідуха – снопу з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.
Вранці в день Святого Вечора, "багатого Вечора” або "багатої куті” господиня добувала для всієї родини "нового святого вогню” – чинно, без поспіху, тричі перехрестившись, ставши обличям до схід сонця. Цим вогнем вона розпалювала в печі 12, а за деякими звичаями 7 полін, які готувала впродовж останніх 12 днів або, відповідно, 7 тижнів. Коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо. У цій багатій, але пісній вечері господиня намагалася використати найголовніші плоди поля, городу. Не зважаючи на регіональні особливості народної кухні, особливими та незмінними стравами на святковому столі були кутя та узвар.
Кутя – найважливіша страва цього вечора, названа у народі Божою. З’явилася вона у народних звичаях ще з передхристиянських часів, з тих часів зберегла символізм поминальної страви. Головними компонентами її була пшениця, символ достатку, добробуту, та мед, солодкий нектар і живих, і померлих. Горнець з кутею господиня ставила на покутті біля снопа пшениці, названого дідухом, – була це символічна пожертва Богові – і говорила – "йде кутя до покуття, а твар пішла на базар”. Коли варилася кутя, не можна було її мішати, бо вважалося, що "пшениця на полі виляже”. Господар перед вечерею ложкою з кутею закликав мороз – "морозе, морозе, просим на вечерю. Як не прийдеш тепер, то не приходь ніколи.” А потім кидав кутею до стелі. Скільки приліпилося зерен – такий буде і врожай, або стільки ж буде і бджіл.
Поки господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство – прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу, яка, за віруваннями, в цю ніч розмовлятиме з Богом. Відбувалося це так: господар клав на тарілку по кілька ложок кожної страви, хлібину, і ніс усе це в стайню, гостинно частуючи кожну тварину, благословляв тричі хлібом на добрий приплід. Господиня годувала кутею дрібну птицю (курей, качок, гусей).
Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом – адже Христос народився на сіні. Коли господар розстеляв сіно, бекав як вівця, мукав, іржав, щоб велася худоба. Місце під столом у народних звичаях відіграє важливу роль. Діти торкалися босими ніжками леміша від плуга, гистика без держака або сокири, які клав батько під стіл, "щоб ноги були тверді, як залізо”. Добробут в господарці віщував звичай "квокати” під столом. Діти сідали на солому і промовляли: "кво, кво, десять квочок на гніздо”. За це ласуни отримували від дорослих горішки, солодощі. Аби добре неслася квочка, під стіл господар кидав свою шапку, а господиня квокала, коли варила кутю. А до самих курей заборонялося голосно звертатися – не будуть нестися. Всі дірки на лавах повинні були бути закритими – "щоб так і роти позатикало ворогам”.
У цей день аж до вечора намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого Вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці зі словами – "несу злато, шоб увесь рік жили багато”. Місце дідуха (діда) у різдвяних святкуваннях особливе. Символ сімейного добробуту, зв’язку між поколіннями роду ставили на покуті, під образами, місці, встеленому сіном. Ще в дохристиянські часи дідух був уособленням доброго божества – опікуна людської спільноти, прадіда, подекуди самого Творця. Схожі уявлення збереглися у багатьох народів світу. Звичаї з дідухом зафіксовані в наративних джерелах ще з ХІІ ст. Один з них записав в ХІХ ст. І. Срезневський: господар ховається за сніп, або за пироги і питає, чи діти його бачать. Діти кажуть, що не бачать. А він відповідає: "Дай Боже, щоб і другого року не бачили!”.
Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята Вечеря вже почалася. Господар старанно спостерігав за всіма проявами неба. Зоряність "на багату кутю” означала добрий урожай.
Під скатертину на столі клали зубці часнику, що мав відганяти всіляку нечисть, бо ж Вечеря – Свята, а отже і чиста, по вінця наповнена прозорістю і правдивістю, любов’ю і нештучною радістю передчуття появи на світ Спасителя. Схожі переживання і чекання близької зустрічі з Воскреслим Христом переповнюють християнина і в четвер перед Великоднем, недаремно названим у народі теж Чистим. Чистим, як і помисли у ці чи-то зимові, чи-то весняні дні, або ж як скатертина на свят-вечірньому столі.
Усі члени родини повинні були бути в цю ніч вдома. "Боже сохрани, – казали люди, – десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі”. "Боронь, Боже, і сваритися в цей день!”. Навпаки, слід помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.
Розпочинали вечерю молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов’язком кожного члена сім’ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12, а де-інде – 7, 9, a то й 17. Під час самої Вечері не можна було пити води, розмовляти або вставати, аби під час жнив не хотілося пити. Чхання під час вечері віщувало щастя.
Свята Вечеря – Вечеря всього роду, а навіть померлих, які, за віруваннями обов’язково у цей час навідуються до своїх рідних. Адже Народження Ісуса Христа – це можливість визволитися грішним душам, ввійти, як співається в колядці, до відчинених райських врат. Про мертвих пам’ятали – саме для них залишали кутю та узвар на столі або на вікні. Існував звичай після вечері всі ложки класти біля тарілок з рештками їжі, аби померлі, що прийдуть вночі, могли спожити страви "для поживи”.
Після Свят-Вечора радість від Народження на світ Спасителя дарувало всім гучне колядування і віншування "полазників”. Початок колядувань залежав від регіональних особливостей: на Покутті починали колядувати ще напередодні Різдва, на Лівобережжі – першого дня, а на Поділлі – лише на другий день свят. Готувалися до цього заздалегідь – виготовляли зірку, костюми для вертепних героїв. Колядницькі гурти у різних регіонах вирізнялися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних співаннях участі не брали. За давнім віруваннями, на великі свята першими мають з’являтися в домі саме представники чоловічої статі – тоді і щаститиме аж до наступних свят. Ділилися колядники на великі та невеликі групи, з-поміж себе обирали звіздаря, міхоношу, а також свого провідника – "березу” або "отамана” – хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю, якого в селі всі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, аби інші легко могли її підхопити. Отак і розходилися по оселях. Колядницькі парубоцькі гурти, які від Різдва аж до Йорданських свят з вертепним дійством, з колядою ходили від хати до хати, з радістю бажали господарям всього, чого лиш можна було собі намріяти. За це були щедро обдаровані всілякими ласощами – горішками, яблуками, пампушками, млинцями, цукерками, молоді хлопці – посмішками, привітними поглядами незаміжніх красунь. Просити гроші вважалося негарним вчинком, адже обряд колядування народився від безкорисного бажання поділитися з іншими радістю від довгоочікуваного свята, новиною про прихід на світ Спасителя світу. Це вже згодом в уснословесних творах з’явилася низка жартівливих віншувань: "або дай ковбасу, або хату рознесу!”, "На полиці кораблі, дайте, дядьку, три рублі”, "ми прийшли колядувати – мусите вина нам дати”. Хотілося б, аби сучасні носії давньої традиції не спотворювали її своїм незнанням, нерозумінням, а радісний блиск в очах дітей з’являвся не від кількості монет, а від простих, зовсім недорогих, але таких святкових горішків та цукерків, спечених на домашньому вогнищі пампушків.
Слово "коляда” вживають не тільки на позначення різдвяних традиційних пісень. Помістило воно у собі чимало значень – іменують цим словом і період святкування – саме Різдво, і пісню, яку в цей час виконують, і те, що вдається помістити міхоноші у своїй торбі за гарні побажання. Господар, коли заходив до хати з дідухом, аби розпочати Свят-Вечір, промовляв: "Святий Вечір! Здоровлю вас з Колядою!”, тобто з Різдвом Святим. Колядою називали і самого дідуха, внесення якого до хати означало початок святкування, приготування до Святої Вечері. А ще називають Колядою різдвяний колач або хліби, які споживають під час Святої Вечері. В такий спосіб родина складає свою пожертву Богові. Хліб-Коляда має й іншу назву – Корочун. Таким хлібом обдаровують колядників-співаків, які, мов небесні післанці, звіщають світові новину про величну тайну Різдва Божого Сина. В народних колядках цих вістунів радості опоетизовано в міфологічних постатях астральної трійці, що приходить в гостину до ідеального господаря, названі вони "божими служеньками", трьома небесними товаришами, трьома братами. Вони приходять на гостину до господаря і зичать йому благословення від Господа для всього роду.
"Різдво у слові та мелодії” – саме так можна окреслити специфіку різдвяних піснеспівів. З дохристиянських часів примандрували до нас колядкові сюжети про "снування” світу, образи світового дерева – правічного символу світобудови, птахів-деміургів на ньому, трьох бажаних в домі господаря гостей – сонця, місяця та дощу. По-особливому передають містерію Різдва Божого Сина апокрифічні колядки. Однією з центральних постатей в них є Богородиця – Матір Новонародженого Спасителя світу. У поетичне полотно народних християнізованих колядок легко вплелися важливі події життя Матері, її переживання від моменту усвідомлення своєї участі в цій величній події (бо ж є колядкові сюжети з мотивом Благовіщення), аж до оплакування долі свого Сина, розіп’ятого на хресті. Божа Матір народжує і дарує світові нове життя; годує, колише, сповиває, присипляє свого Сина, обирає Йому ім’я, піклується про його майбутнє. Давні язичницькі образи в християнізованих колядках набувають іншого значення. Дерево світобудови знаходить продовження у хресному дереві, на якому був розіп’ятий Христос; птахи-деміурги "перевтілюються” на ангелів. Не можна оминути і не згадати бодай одним словом і звеличувальної функції колядок – оспівування та ідеалізацію всієї родини – від господаря, до дітей.
Перший день Різдва намагалися зазвичай проводити в сім’ї, ні до кого не ходили в гості. А от в наступні дні обов’язком кожного, особливо молодих людей, було відвідати своїх далеких і близьких родичів, хресних, священика з кутею або хлібом. "Ходити на родини до Богородиці” – такий звичай другого дня різдвяних свят описав П. Чубинський. Жінки на честь Матері, що народила Христа, приносили до храму хліб.
Різдвяні свята в Україні тривають від 2 – до 4 днів. Потім цей перший найповажаніший празник поступається своїм місцем в душах та оселях українців іншим не менш очікуваним гостям – святу св. Василія (відзначення приходу Нового року) та Хрещенню Ісуса Христа (Йорданським святам). Не меншою величчю, аніж Різдво Христове, символізмом усіх звичаїв та обрядів наповнені ці дні.
Об’єднує щедрівкові "три празники” не лише зимова січнева пора та радість їх очікування, а й низка народних звичаїв – ворожіння на свою долю, злагоду у сім’ї, спів побажальних пісень, віншування, а також приготування Святої Вечері з традиційними усіма стравами на чолі з Кутею.
За Свят-вечірнім столом обов’язково знайдеться місце для усіх – рідних, близьких, а також далеких – усіх, хто думками і мріями впродовж цілого року ішов дорогою до Різдва – або видимими слідами колядничків, або власними стежинами, прокладеними в снігових заметах буденності. Важливо, аби ці стежки не запорошилися новоприпалим снігом і щороку у сяйві найяскравішої зорі вказували дорогу усім охочим дійти до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті.


Джерело: http://www.lviv-orthodox.net.ua/articles/412-2011-01-04-22-12-06
Категорія: Свята і пам'ятні дати моєї Батьківщини | Додав: Валентина (03.01.2012)
Переглядів: 2323 | Коментарі: 2 | Теги: народний календар | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1  
To think, I was confused a miutne ago.

2  
Добрый вечер, старый знакомый(ая):)) Давненько вы не баловали нас своим вниманием, Lucinda-Monkey-"сегодня новые маски")
http://mir-shkola.ucoz.ua/index/0-3 - так вы сэкономите мое время)

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright ... © 2016
Конструктор сайтів - uCoz